Біль, який ніколи не мине, навіть з часом!
Небо чомусь забирає найдорожчих. Чому небо забирає найближчих — тих, кого кохали, цінували і робили все, щоб вони могли щасливо жити?
Вони були найдорожчими і найціннішими у нашому житті.
Так, діти! Наші українські діти, заради яких ми живемо і за яких вмирають наші воїни.
Кожна дитина мріє про відпочинок, оздоровлення та реабілітацію після жахливих років війни і хоче отримати подарунки чи власний ноутбук — для навчання, виконання шкільних завдань, розвитку та спілкування з друзями.
Будь-який подарунок — це щастя та радість для дитини. Просимо всіх долучатися до спільної ініціативи, а ми зробимо все, щоб дитячі мрії здійснилися.
Коли бачиш дитячу посмішку після всього пережитого, розумієш: іноді навіть невеликий подарунок може повернути віру в добро, підтримати та дати відчуття, що ти не залишився сам на сам зі своїм болем. Саме це зазначив Калашник Микола Володимирович, український державний діяч, голова Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації), під час візиту до однієї із родин ВПО.
Загалом, під час війни 1 850 дітей стали повними сиротами (втратили обох батьків). Сьогодні на Київщині проживають 64 дитини-сироти, які втратили батьків через війну. Кожна така дитина має свою складну історію, свій біль і свої мрії. Крім того, за роки повномасштабної війни в Україні було усиновлено понад 4 000 дітей.
Розуміємо, що жодні кошти не можуть замінити родину. Але ми маємо зробити все, щоб ці діти відчували підтримку громади та суспільства, а головне — знали, що вони не залишилися наодинці зі своїм болем.
Запрошуємо долучатися бізнес, благодійників, громадські організації та всіх небайдужих людей. Адже інколи здійснена дитяча мрія стає початком великої дружби, наставництва та підтримки на багато років уперед.
Ми також хочемо, щоб поруч із цими дітьми були люди, які допоможуть їм повірити в себе, знайти свій шлях та відчути, що вони потрібні.
Давайте разом здійснювати дитячі мрії. Бо кожна дитина заслуговує не лише на нашу підтримку, а й на щасливе майбутнє.
Я перестав вірити красивим словам, а дивлюся на вчинки. Саме так виховую свою доньку та виховував свого сина, який уже другий рік боронить Україну і захищає землю від ворога.
Зараз я лише прошу, щоб не гинули люди, і пам’ятати, що людина, яка зникла від вас у складний час, уже все про себе сказала.
Ці нелюди, які не люблять і не поважають людей в Україні, навіть зараз вимагають оплату за свої дії та роботу в комунікації, вимагають оплати за елементарну зустріч під час війни. Вони не думають про загиблих дітей і солдатів, простих людей, які жили у своїх домівках і не знали біди в мирний час.
Хто мусить наказати їх?
Хто мусить покарати їх?
Прийде час, і за це спитають патріоти, сини і доньки, солдати й офіцери, генерали і простий люд.
Ми не співпрацюємо зі зрадниками і нечесними людьми, підлими та корисливими, злими.
Мені особисто, нашій організації та партнерам GCU дуже приємно комунікувати, знати й бачити конкретні дії патріотів зі Славутича та Житомира, Харківщини та Чернігівщини, Київщини, Закарпаття та Львівщини, а також інших невеликих сіл і міст, які до сьогоднішнього дня роблять усе можливе для перемоги та допомоги нужденним категоріям населення і сім’ям військовослужбовців.
Обʼєднання зусиль наших нових партнерських організацій, фондів, з якими ми підписали попередні угоди і меморандуми про співпрацю, створює основу для реалізації системних та довгострокових соціальних проєктів в Україні. Запропоновані нові ініціативи є лише початковим етапом формування спільної діяльності, яка може бути розширена з урахуванням нових можливостей та партнерств, а подальшим кроком є деталізація напрямів співпраці та поетапна реалізація визначених проєктів на перспективу.
Разом ми зможемо подолати складні часи.
Ми віримо в розвиток, відбудову і разом крокуємо до миру.
З повагою до партнерів, друзів, чесних і вдячних людей.
Дякуємо за солідарність колегам та зарубіжним партнерам, які не чекають кращих часів і не стоять осторонь.
Щиро дякуємо вам.
З повагою,
Юрій Сапіга і команда GCU
